Митець з душею птаха

20 лютого минає 110 років від дня народження 

Уласа Самчука

Улас  Самчук – одна  з  найяскравіших  постатей  українства,  людина,  яка  зуміла  втілити  в  собі  найкращі  риси  української  ментальності – ліризм,  поетичність,  вразливість  серця – і  перебороти  його  найбільші  хиби:  почуття  меншовартості,  індивідуалізм,  невміння  підпорядковувати  свої  інтереси  інтересам  загалу.

        На  долю  письменника  випало  побачити  й  пережити  стільки,  що  цього  цілком  вистачило  б  не  на  одного  чоловіка.    „Народився  під  час  війни,  виріс  під  час  війни,  зрів  під  час  війни.  11  років  війни  і  революції,  15  років  вигнання,  14  миру.  Польська,  німецька,  мадярська  в’язниці.  Тричі  нелегальний  перехід    кордону.  Свідок  повстання  України,  Польщі,  Чехословаччини,  Карпатської  України,  Протекторату,  Генерального  Губернаторства,  Райхскоміса

ріату  України,  другого  Райху,  Третього  Райху.  Свідок  двох  найбільших  воєн  в  історії  світу.  Царі,  королі,  імператори,  президенти,  диктатори.  Муссоліні,  Гітлер,  Сталін.  Голод  1932-1933,  концентраційні  табори...  і  вічне  вигнання”.  Так  писав  про  себе  Улас  Самчук  напередодні  свого  сорокаріччя.

        Німецький  поет  Гете  вважав:  „Хто  хоче  розуміти  поета,  мусить  піти  в  його  країну”.  Отож  і  ми,  щоб  зрозуміти  Уласа  Самчука,  помандруємо  численними  дорогами,  що  простелились  перед  митцем  мало  не в  усі  кінці  світу.

Волинь

       

Тут,  у  селі  Дермань  (тепер – Рівненська  область),  20  лютого  1905  року  народився  Улас  Самчук.   Змалку  він  мав  надзвичайну  чутливість,  вразливість  душі,  які  породжували  мрійливість.  А  мріялось  тоді  малому  Уласу про  далекі  чужі  краї,  про  людей,  про  світ.  Мав  вроджене  тяжіння  до  незвіданого: „У  мене  з  кожною  весною  прокидався  інстинкт  птаха,  якому  все  хотілось  кудись  летіти”.

           Дермань – Тилявка – Крем’янець – трикутник  початкового  життя  Уласа Самчука,  який  визначив  його  подальший  шлях.  У  спогадах   „На  білому  коні”  пізніше  з’являться  такі  слова: „Постають  в  уяві  батьки,  дім,  рід,  покоління,  у  цій  землі  їх  коріння,  у  цьому  повітрі  їх  дух,  а  тим  самим  і  моє  коріння,  і  мій  дух”.

Німеччина

        Військова  служба,  до  якої  було  покликано  юнака,  сприйнялася  як  знамення  Боже.  Переможець  з  марафонського  бігу  на  10  км  спортивної  дружини  16  піхотного  полку  3-ої  дивізії  отримує  медаль  Хоробрості  та  два  дні  відпочинку.  Відпросившись  на  ці  два  дні  до  міста,  він  23  серпня  1927  року  дощової  ночі  нелегально переходить  польсько-німецький  кордон.  Відбувши  три  тижні  ув’язнення,  Улас  Самчук  працює  спочатку  візником  у  багатого  поміщика  у  м.  Бойтені,  згодом  навчає  польської  і  російської  мов  дітей  і  сам  навчається  спочатку  у  Бреславському  університеті,  згодом  переводиться  до  Праги  в  Український  Вільний  Університет.

Прага

Олена Теліга

        У  кожної  людини  є  час  і  місце,  що  творять  вісь  її  буття.  Таким  місце  для  Уласа  Самчука  була  Прага  і  час,  у  ній  прожитий.  Тут  він  зустрічався  з  Оксаною  Лятуринською,  Леонідом  Мосендзом,  Олегом  Ольжичем,  Оленою  Телігою,  тут  перебували  Дмитро  Дорошенко,  Олександр  Олесь,  Наталена  Королева.  Тут  кувався  новий  світогляд,  народжувалась  нова  література,  найяскравішим  проявом  якої  стала  „празька  школа”,  тут  були  написані  романи  „Волинь”  та  „Марія”,  тут  скристалізувався   його  талант,  остаточно  сформувалась  духовна  особистість  письменника.

        У  Празі  примхлива  доля    звела  його  одного  разу  з  молодою  дівчиною,  яка  приїхала  з  УРСР  до  брата-емігранта.  Це  була  Марія  Василівна  Зоц.  Їй  він  присвятив  перші  видання  „Волині”:  „Тій,  що  першою  читала  цю  книгу,  що  її  переживала  і  любила, - Марії  Зоц  з  пошаною  присвячую.  Автор”.

Але,  пов’язавши,  освятивши  і  скріпивши  два  серця  „майже  якоюсь  містичною  силою  дуже  глибоких  емоцій,  любови,  пристрасти”,  ця  ж  доля  і  розведе  їх,  заповівши  йому  довгі  роки  чужих  доріг.  А  їй – повернення  на  Україну.  Але  тепло  цього  почуття  залишиться  з  ними  впродовж  усього  життя.

Україна

        Початок    війни  1941  року...  Улас  Самчук  разом  з   Оленою  Телігою  як  члени  ОУН   нелегально,  вбрід  перейшовши  кордон,  ступають  на  українську  землю.  Позаду – довге  скитання,  попереду – невідоме.  „Ми  спонтанно  кинулись  у  гарячі,  міцні    обійми.  Наші  серця  схвильовано  билися,  наші  очі  захоплено  горіли.  Ми  ж  були  на  українській  землі!  На  Україні!”

У  серпні  1941  року  Улас  Самчук  прибуває  до  Рівного,  де  стає  редактором  газети  „Волинь”,  друкує  в  ній  раніше  заборонені  твори.  23  березня  1942  року  Уласа  Самчука  арештували.  На  щастя,  ув’язнення  тривало  місяць,  після  чого  він  повертається  знову  до  Німеччини,  знову  на  Захід.

Улас Самчук з дружиною 

На  Україні  Улас  Самчук  зустрічає  в  ці  буремні  роки  і  свою  майбутню  дружину – „делікатну,  філігранну,  з  великими  карими  очима”  Таню  Чорну-Прахову.  Вона  пройде  з  ним  усі  важкі  дороги  війни,  повоєнного  лихоліття,  еміграції,  ділитиме  до  останніх  днів  радощі  і  труднощі,  сподівання  і  розчарування.

Канада.   Торонто

Робочий кабінет

      

 У  1948  році Улас  Самчук  переїжджає до  Канади.  Тут  стає   співзасновником  часопису  „Наш  вік”,  яке  видавало  об’єднання  українських  письмеників  „Слово”. 

      На  тихому,  ідеально  прибраному  цвинтарі  поблизу  Торонто – могила  Уласа  Самчука,  письменник  помер  9  липня  1987  року.                          На  тихому,  ідеально  прибраному  цвинтарі  поблизу  Торонто – могила  Уласа  Самчука,  письменник  помер  9  липня  1987  року. 

     Чи  повернуться  його  тлінні  останки  колись  на  батьківщину,  у  старовинний  Дермань, – судити  важко.  Але  що  творчість  його  має  повернутися  в  Україну – це  напевно.  І  тільки  тоді  збагнемо  всю  могутність  його  таланту,  всю  велич  його  внеску  в  скарбницю  культури  рідного  народу.

Літературна спадщина