... Він недарма прожив!

Ще вчора Тарас Шевченко святкував свій день народження.  Відвідували друзі, надходили вітальні листи і телеграми  із побажаннями здоров'я... У переддень провідав Микола Костомаров. Шевченко сидів за столом, навколо лежали незавершені роботи...  
Тарас Григорович похвалився золотим годинником, який недавно купив, - не для прикраси, звісно, а для точного виконання гравірувальних операцій. Це була перша коштовна річ, така омріяна... 

У день іменин до Тараса Григоровича прийшов Михайло Лазаревський,  щирий приятель. Шевченко пожалівся на сильний біль у грудях. Кожне слово давалось поету з болем. Василь Лазаревський, який змінив брата Михайла, намагався підбадьорити. "От якби додому, там, би я, може, одужав..." - ледве промовив стомлений болем Шевченко. 

Напади хвороби почастішали і чим раз посилювалися. Сильний біль не давав лягти - Тарас Григорович усю ніч просидів у ліжку.  Він то запалював свічку, то знову гасив її. На світанку попросив чаю. Випивши склянку, востаннє спустився на перший поверх свого петербурзького помешкання  - у майстерню. Тут, у художній робітні, догоряла свічка земного життя талановитого художника і поета. 

Наступного дня Петербург прощався з поетом. Домовину із тілом поета друзі несли на руках аж до самого Смоленського кладовища. За нею ішла майже вся Академія мистецтв, увесь університет. Від Двірцевого до Миколаєвого мостів Університетська набережна була заповнена людьми. Такого велелюддя Петербург не пам'ятав. 

Пам'ятний знак на місці поховання Шевченка
на Смоленському кладовищі у Петербурзі

Місце вічного спочинку обрали друзі - тут не раз любив сидіти Шевченко, малювати лопухи, квіти.  «Ще одна могила розкрилась перед нами. Ще одна чиста, світла постать покинула нас…Не дожив він до здійснення тих починань, поширенню яких він сприяв своїми піснями… Мало про кого можемо сказати, як про нього: він недарма прожив! Не було йому щастя в житті – в нього буде інше, посмертне щастя – слава,» - пророчими були слова М. Курочкіна на громадській панахиді. На жаль, мрія повернутися на Україну не здійснилася, свій останній спочинок поет знаходить на чужині. Аж згодом друзі перепоховають у Каневі, на рідній землі. 

Смерть Шевченка була великою втратою для мільйонів українців, бо саме він дав надію на краще життя, надію на волю і свободу, так і не дочекавшись її.