Думаймо про Шевченка, живімо Шевченком, продовжуймо його безсмертя в дітях!

Тарасу Шевченку - 201

Минають  роки  і  сторіччя,  відходять  у  небуття  покоління  людей,  змінюються їхні  звичаї  та  погляди,  а  справжні  мистецькі  надбання  переживають  своїх  творців,  по-новому  розмовляють  з  кожним  новим  поколінням.  До  таких  скарбів  світового значення  належить  творчість  великого  українського  поета  Тараса  Шевченка.

        Тарас  Шевченко  був  усебічно  обдарованою  людиною.  Геніальний  поет  і  видатний  живописець,  цікавий  прозаїк   і  неординарний  музика.  Шануємо  його  і  як  мислителя-філософа,  великого  гуманіста  і  просвітителя.

        Кожна  епоха  перечитує  геніальні  твори  великого  Кобзаря,  відшукує  в  них  те,  що  співзвучне  дню  сьогоднішньому,  передбачення  на    день  майбутній.

        Біографія  Шевченка  відома  всім,  але  не  перестає  вражати  кожного.  Народився  кріпаком,  у  24  роки  здобув  „вольную”.  У  1845  році  закінчив  курс  Петербурзької  Академії  мистецтв  і  поїхав  на  Україну.  Минуло  два  роки  титанічної  роботи:  поета,  художника,  людини.  Саме  в  цей  період,  восени  1846  року,  перебував  Т. Шевченко  на  Поділлі.  У  Кам’янці-Подільському  зупинявся  у  вчителя  гімназії  П. Чуйкевича,  записував  пісні  про  Устима  Кармелюка.

        5 квітні  1847  року  жандарми  арештовують  поета  разом  з  членами  Кирило-Мефодіївського  товариства.  Тарас  мужньо  тримається  на  допитах.  Вимучений  фізично,  та  не  зломлений  морально,  Шевченко  повертається  із  заслання,  щоб  за  кілька  років  померти  у  чужому  Петербурзі.

        24  роки  кріпацької  неволі,  10  років  солдатчини,  13  літ  каторжної  праці  з  постійною  загрозою  арешту – ось  головні  етапи  його  трагічної  долі.  Онук  гайдамаки,  син  кріпака,  він  став  основоположником  нової  української  літератури  і  літературної  мови.

        У  1845  році  побував  Кобзар  і  в  селі  В’юнище  на  Переяславщині.  Мріяв оселитися  над   „Дніпром  широким”.  Тут  написав  „ І  мертвим,  і  живим...”.  Наприкінці  грудня  тяжко  захворів  і  зліг.  Усе  тіло  горіло,  але  він  поривався  встати,  піти  до  земляків.  З  кожною  годиною  ставало  дедалі  гірше.  Наляканий  господар  закутав  поета  в  кожух  і  повіз  до  лікаря.  Лікар  Козачковський  допоміг  хворому.  Уночі  з  24  на  25  грудня  лягли  слова:  „Як  умру,  то  поховайте  мене  на  могилі...”.  Шевченко  не  дав  назви  цій поезії,  „Заповітом”  назвав  її  народ.  Цей  твір  став  відомим  у  всьому  світі,  а  для  українців – своєрідним  поетичним  дороговказом  у  борні  за  своє  визволення.

        Не  забуваймо,  сучаснику,  що  великий  Шевченко  підняв  голос  на  захист  нашої нації,  нашої  мови,  нашого  народу.

        Пам’ятаймо  Шевченкову  весну,  як  весну  нації.  Поет  дав  розіп’ясти  себе  за  народ  і  Україну.  Він  карався,  мучився,   але  не  каявся,  хоч  знав,  що  може  воскреснути  хіба  що  його  дух.  А  воскреслий  дух  воскресив  Україну.

        Хоч  і  тяжко,  але  справджується  найсокровенніша  поетова  надія  на  воскресіння  України.  Живе  під  сонцем  любові  Шевченкова  весна...  Шевченко  прийшов  у  світ,  коли  ще  скутий  кригою,  сивів  у  берегах  Дніпро.  Березень  благословив  першу  сльозу  немовляти,  що  упала  Славутичу  на  груди  і  розтопила  кригу.  Квітень  землю  уквітчав  зеленим  рястом  і  приніс  на  веселих  крилах  молодому  кріпакові  вистраждану  волю.  Травень  квіти  зібрав зі  всієї  України  і  сльозою  скропив,  і  вірою  повив  та  встелив  Кобзареві  останню  путь  з  Петербурга  до  його  вічного  й  тихого  дому – на  Чернечу  гору,  що  стала  Тарасовою.

        Вірмо,  що  світле  ім’я  Великого  Кобзаря,  його  немеркнуче  слово  допоможуть  здолати  труднощі  на  шляху  розбудови  справжньої,  багатої,  сильної  і  гордої  держави.

        Думаймо  про  Шевченка,  живімо  Шевченком,  продовжуймо  його  безсмертя  в  собі  та  в  дітях  наших!