Життя іде і все без коректур...
Ліна Костенко
У ці березневі дні хочу розповісти про тата, добру, чуйну і великодушну людину. Сьогодні у тата день народження. За плечима великий життєвий досвід, мудрість та велика людська любов. Щоб розповісти про тата, напевно, мало буде усіх слів з усіх словників світу.
... Почалась татова життєва дорога березневого ранку 1948 року у родині сільських трударів - Івана Теофановича та Марії Степанівни у маленькому волинському селі.
Дитинство припало на важкі повоєнні роки. Змалечку не цурався будь-якої роботи. Та найбільше полюбляв працювати з батьком.
Для нього тато був прикладом. Якось, пам'ятаю, тато посадив на культиватор мого маленького сина і пригадав, що і його тато колись так провозив на ралі. Наче було вчора, а з того часу пройшло вже багато років. Тоді вперше я зрозуміла, що життя насправді дуже коротке: пройшло півстоліття, а здається було недавно... Тато згадує, як його тато брав на базар... як їздив на Козацькі могили поклонитись козакам... Все було добре, та у родину увірвалося лихо. Після війни, після німецького полону, від важкої хвороби відходить у вічність батько. Хлопцеві йшов шостий рік... Попереду чекала невідомість. Довелося разом із старшим братом виконувати усю чоловічу роботу, щоб підтримати маму. Не раз тато згадує, як вони допомагали мамі вишні нести на станцію, щоб продати у Львові і привезти дітям хліба, як вони доглядали меншого брата, як пасли корови, як зігрівали босі ноги від осінньої холодної роси у теплих купках, які залишали турботливі корови... Рано довелося подорослішати. Закінчив 8 класів і пішов працювати до колгоспу, спочатку виконував різну роботу, але манила до себе техніка. Навчатися змоги не мав, тому закінчив курси в автошколі і став водієм. Далі була служба в армії. Повернувся додому і пішов працювати шофером.
Дитинство припало на важкі повоєнні роки. Змалечку не цурався будь-якої роботи. Та найбільше полюбляв працювати з батьком.
Для нього тато був прикладом. Якось, пам'ятаю, тато посадив на культиватор мого маленького сина і пригадав, що і його тато колись так провозив на ралі. Наче було вчора, а з того часу пройшло вже багато років. Тоді вперше я зрозуміла, що життя насправді дуже коротке: пройшло півстоліття, а здається було недавно... Тато згадує, як його тато брав на базар... як їздив на Козацькі могили поклонитись козакам... Все було добре, та у родину увірвалося лихо. Після війни, після німецького полону, від важкої хвороби відходить у вічність батько. Хлопцеві йшов шостий рік... Попереду чекала невідомість. Довелося разом із старшим братом виконувати усю чоловічу роботу, щоб підтримати маму. Не раз тато згадує, як вони допомагали мамі вишні нести на станцію, щоб продати у Львові і привезти дітям хліба, як вони доглядали меншого брата, як пасли корови, як зігрівали босі ноги від осінньої холодної роси у теплих купках, які залишали турботливі корови... Рано довелося подорослішати. Закінчив 8 класів і пішов працювати до колгоспу, спочатку виконував різну роботу, але манила до себе техніка. Навчатися змоги не мав, тому закінчив курси в автошколі і став водієм. Далі була служба в армії. Повернувся додому і пішов працювати шофером.
У тата на руках... |
Все своє життя тато присвятив дорозі і машинам. Проїхав усю Україну, Прибалтику, Молдову, Білорусь, Угорщину... Тато і мені відкрив світ, бо не раз брав із собою в дорогу. Незабутні спогади залишились від поїздки у Литву - красива природа, чисті озера і працьовиті люди. Пригадую, як тато мені вперше показав Карпати: могутні смереки, бистрі ріки, шумні водоспади, маленькі потічки з джерельною водою залишили прекрасні спогади. А ще надовго запам'яталась поїздка у білоруське містечко Пінськ: кава у кафе була такою гіркою, що татів колега Микола навіть пожартував, що я не в ту сторону мішаю.
Пам'ятаю, як тато взяв мене на Східну Україну (двічі на тиждень, а то й частіше їздив у Донецьк по труби для газифікації села). Дивовижна була поїздка - через усю Україну: безкраї лани квітучих соняхів, безмежні хлібні поля, високі терикони Донбасу - усе це наша українська земля! А коли повертались додому, тато повіз мене до Канева, на Тарасову могилу. Мусив поїхати "під знак", бо вантажівкою тією дорогою їхати не можна було. Інспектор стояв на посту, тато ввічливо запитав, як нам проїхати до Чернечої гори, той показав і побажав нам щасливої дороги (видно, інтелігентною людиною був той інспектор). Той день був неповторним: по один бік сивий Дніпро котив свої хвилі, тиха пристань, а по другий - велична Тарасова гора...
Натрудився тато за своє життя: скільки доріг проїхав, скільки всього своїми руками змайстрував, скільки поля зорав, скільки трави скосив, скільки хліба виростив, скільки добрих слів сказав - хіба можна виміряти математичними величинами? А перша справжня книжка, яка допомогла мені опанувати мою рідну українську мову... Її мені також купив тато. І на хліб свій заробити також добром благословив тато. Кожного понеділка проводжав на навчання, а щосуботи зустрічав. Садок посадив (а з яким трепетом вибирав живці, щоб яблука якнайсмачніші росли), дві хати збудував, дві криниці викопав, трьох дочок зростили разом з мамою, усім освіту дали...
Летять роки в міжзоряний політ,
Але душа нехай про це не знає !
І хай так буде ще з півсотні літ,
Нехай бадьорість Ваша не згасає !
Хай доля Вам відсипле ще сповна
І радості, й наснаги, і здоров’я.
Нехай завжди в душі цвіте весна,
І серце зігрівається любов’ю.
З днем народження Вас, тату!
Дякую Вам за любов, за турботу, за те, що Ви є на світі!
Ці пісні для Вас, мамо і тато!
Ваш допис, п.Маріє, це ніжна лірична мелодія, що торкнулася найпотаємніших глибин моєї душі та оселилася на дні мого серця...Надзвичайно зворушливо! Дякую за щирість та теплоту кожного слова.
ВідповістиВидалитиМені приємно, п.Іванно, що ви читаєте мої дописи. Кожне слово написано з великої любові до дорогих мені людей - моїх батьків. Дякую Вам за щирі слова.
ВідповістиВидалитиКажуть, якщо в людини живі батьки, то в неї є крила. Бажаю Вам якнайдовше залишатись крилатою!
ВідповістиВидалитиЯк не погодитись з Вами, Юлю. Батьківські крила і обіймуть, захистять від лихого, підтримають у польоті просторами світу, виведуть у повноцінне самостійне життя. А мати крила - це мати опору у житті, бути щасливим. Дякую за те, що відвідуєте мій блог і, звичайно,вдячна за афористичне побажання.
ВідповістиВидалити