Головне - повірити в себе!

У нашому житті іноді трапляються такі історії, які пам'ятаємо усе життя. Пропоную поміркувати над однією із них.

Одного разу вчителька математики із Міннесоти запропонувала учням таке завдання: скласти списки своїх однокласників, подумати, що найбільше подобається у кожному з них, і записати ці людські чесноти навпроти прізвищ. Наприкінці уроку вона зібрала листочки. Це було у п'ятницю. За вихідні вчителька опрацювала результати і в понеділок роздала кожному учневі аркуш паперу, на якому було перераховано все те хороше, що помітили в ньому однокласники. 

Діти читали, то тут, то там було чути шепіт: "Невже це все про мене? Я й не знав, що мене так люблять". Вони не обговорювали результати у класі, але вчителька знала, що вона досягла своєї мети: її учні повірили в себе.  

Через кілька років один із її учнів загинув у В'єтнамі. Хоронили його на батьківщині, в Міннесоті. З ним прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі. Після похорону батько юнака підійшов до вчительки математики:

- Я хочу вам показати дещо. - Із записника він дістав складений вчетверо, протертий на згибах листок. Було помітно, що його багато разів читали і перечитували. - Це знайшли між речами сина. Він не розлучався з ним. Пам'ятаєте?  

Він подав  їй згорток паперу. Це був той самий список позитивних якостей, які помітили у його сина однокласники. 

- Дуже дякую вам, - сказала його мама. - Наш син цим дуже дорожив.  

І тут сталось непередбачуване: однокласники один за одним почали діставати такі ж листки. Багато хто з них тримав ці листочки завжди при собі у записниках. Дехто навіть зберігав у сімейному фотоальбомі. Один із них сказав: 

- Ми всі зберегли ці списки. Хіба можна таке викинути?