Лесина світлиця

З нагоди 150-річчя від дня народження Лесі Українки, пропонуємо переглянути медіаальбом "Родина Косачів: сліди загублених доль..." Одного разу повз будинок у Луцьку, куди щойно переїхала родина пана предсідателя з'їзду мирових суддів, проходила одна поважна пані. Вона побачила в садочку двоє маленьких діток в українському вбранні: дівчинку-волинянку і хлопчика, постриженого по-простому, у волинській свиточці, вишитій на волинський манір. Це її дуже здивувало. Вона почала прислухатись, що ті діти говорять між собою. Коли дівчинка озвалася до хлопчика: "Чуєш, як півень співає?" Що це таке? Говорять теж по-хлопському. Біля воріт поралась служниця. "Чиї це діти?" - не стрималась пані. "Наші, пана предсідателя", - відповіла служниця. "Хто ж цей зухвалий предсідатель, чиї діти говорять по-українськи і їм абсолютно байдуже на Емський указ та Валуєвський циркуляр?" - зацікавилась пані. А й справді, хто ж він? ЇЇ предки були на дипломатичній роботі у Богдана Хмельницького. Брат - засновник "Старої Київської громади". А вона усе життя трудилася і для виховання своїх дітей, і для розвитку українства на Україні. У літературі її називали Оленою Пчілкою, а в житті - "любою мамочкою". Наступна сторінка альбому про велику матір талановитої родини - Ольгу Петрівну Косач. Для мами він був улюбленим сином, на якого вона покладала свої літературні надії. Для молодшої сестри Лесі - найкращим братом і другом, для наймолодшої Ізидори - хрещеним батьком, для Олександри Судовщикової - коханим чоловіком, а для читачів - Михайлом Обачним. У ньому поєднався хист фізика і лірика, перекладача і фольклориста, фотографа і синоптика... А в житті він був просто Михайло Косач. У багатьох її віршах часто повторюються два слова - крила і пісня. Напевно, це тому, що найбільшою мрією було злетіти, переборюючи окови слабкого тіла. А рядки її віршів - це завжди наспіви рідної землі, де б вона не була - під гарячим сонцем Єгипту, сірим і дощовим небом Німеччини чи на березі Середземного моря у Греції. Майстер у поезії, знавець іноземних мов, а якою ж Леся була в житті? Перекладач, лікар, вчитель, дбайлива мати, історик, етнограф і біограф життя старшої сестри. Доля була не надто милосердною до неї. Довелось звідати всього: пережити смерть донечки, втрату чоловіка, брата, батька і сестри. Самій поневірятись на чужині і на чужині знайти вічний спочинок. Про Лесину Лілею - сестру Ольгу - наступна сторінка. Колодяжне - Київ - Петербург - Льєж - Прага - ось тут залишились сліди земної дороги сестри Оксани. Його називають самітником. Хтось дорікне, що розтратив батьківську землю, а хтось скаже, що був надзвичайно добрим і щедрим. Його сліди навіки залишилися в Колодяжному, на варті родинного гнізда, з якого повилітали усі діти-косаченята. Естафету приймає Микола Косач. Вона жила спогадами про минуле, невимовно тішилася щастям народитися Косачівною і своєю учителькою називати Лесю Українку. Наприкінці свого життя напише, що воно було цікаве, барвисте, багате на зустрічі з оригінальними людьми, і попри всі удари долі, - щасливе! Найменша гілочка Косачівського роду залишила свої сліди на далекому Американському континенті... Отож, остання сторінка про Ізидору Косач-Борисову.