 |
| Жозефіна Волл. Минуле літо |
Який колір має мова? Синій, —
скажете ви. Типова асоціація, бо чорнило, зазвичай, буває синім, ну, ще інколи
чорним і червоним, наприклад, у вчителя. Проте це колір мовних знаків на
папері. Я ж запитаю про мову взагалі, про всю систему. Якого кольору українська
мова? А хінді? А грецька? Кожна мова має свій власний колір, форму, запах,
звук, смак. Що довше вивчаєш мову, то краще її відчуваєш всім своїм єством.
Візьмімо, наприклад, німецьку.
Вона — кольору жовтої глини. На дотик може бути сухою. Твердою, ламкою, а може
бути м'якою, теплою, еластичною і піддатливою. Вона має запах розім'ятого в
руці дубового листя і смак волоських горіхів, перетертих з цукром, лимонною
шкоринкою, родзинками і корицею. Люди, які не розуміють німецької мови, кажуть,
що вона звучить, як собака гарчить. Повірте мені, це неправда. Ця мова має
звук, що нагадує падіння з гори каменя — ось він ударився об інший різко,
коротко і чітко — «ді», відскочив і полетів у плавній дузі — «лі-і-бе».
Красиво, правда? До речі, це слово означає кохання.
І так з кожною мовою. Українська
має біло-сіро-блакитний колір свіжовипраного полотна, на дотик — як невеличка
хмарка, гладенька і пухнаста водночас, та невловима — як полонити повітря?
Пахне вона спілими яблуками, смакує криничною водою, а звучить, як журавлиний
крик. Англійська — з гіркуватим присмаком, на дотик — золотий пісок. Іспанська
— кисло-солодка і звучить палким шепотом закоханого. Російська дзвенить, як
сталь у кузні, а на дотик — пелюстки польового маку.
Це відчуває кожна людина, бо вона
живе не з мовою, а в мові, наче зернятко всередині плоду. Вона говорить мовою,
думає мовою, чує мовою, вдихає її запах, відчуває її кінчиками пальців, бачить
її перед собою щомиті свого життя і смакує її на своїх губах. Таку різноманітну
у виявах і унікальну за суттю. Вона — одна-єдина, проте ім'я їй — легіон.
Людмила Баграт „Зло”
